Фильм Зона интересов (2023) смотреть онлайн

Фильм о Холокосте не похожий ни на один другой.Весь фильм кажется безжизненным.В нем нет прямого насилия,оно отражается дымом и фоновым шумом.Фильм течет медленно,также как дни Рудольфа Хёсса и его семьи на вилле своей мечты: иногда он отправляется на рыбалку с детьми, пока его жена ухаживает за небольшим раем зелени-огородом и садом,предметом ее гордости;,иногда солнечными днями они устраивают вечеринки с друзьями- статичный семейный покой, уютная атмосфера, в которой всё меняет лишь одна маленькая деталь, сразу за виллой, разделённый только стеной, находится концлагерь Освенцим, которым руководит Рудольф. Сам лагерь не показан, но тонкая психологическая атмосфера ужаса за счет звуков ощущается каждый момент, словно неосязаемый, но живой ужас. Жизнь течёт своим чередом, равнодушная к смерти и насилию, разворачивающемся буквально в двух шагах.

Поэтому не удивительно поведение жены, которая свила там своё семейное гнездышко и так раздражена возможностью переезда, что хочет остаться там даже без мужа,реакция семейства на известие о том, что им придётся покинуть эту зону комфорта показательно,только мать сбежит, осознав, что безбедное существование её дочери– всего лишь мираж в глубинах адского круга, она исчезнет ,оставляя послание, достойное сожжения.Финал тяготеет к документальному,заключительная часть, как исторический документ,где Хосс погружается в небытие, чередуется с современным музеем Освенцима, где женщины убирают ту самую комнату, через которую он когда-то проходил.

Фильм глубокий и он невероятия тревожен, предоставляя всё воображению .Холодная отстраненность к тому кошмару, что таится за стеной дома, вся эта зона безразличия вызывает отвращение.Уже после того как фильм закончился стал понятен черный экран в начале ,это было предупреждение о том что придется погрузиться в кромешную тьму.

Сказати, що цей фільм – моторошний, це нічого не сказати. У мене мурашки бігали по шкірі, поки додивилася до фінальних титрів. Сценарист і за сумісництвом режисер Джонатан Глейзер вибрав дуже сміливе рішення – показати події Другої світової війни не очима жертв, як це зазвичай прийнято в історичних фільмах подібної тематики, а з погляду високопоставленого офіцера Третього рейху Рудольфа Гесс. В результаті вийшов незвичайний і несподівано жахливий фільм про ті вбивчі події.

Це історія Голокосту, але дивно те, що жодна смерть візуально не зображена в цьому фільмі. Це історія концентраційних таборів і таборів смерті в Освенцимі, але ми ніколи не потрапляємо всередину жодного з цих об’єктів масового ув’язнення та вбивств. Це історія офіцера СС, який наглядав за табором і розробив деякі з його геноцидних інновацій, але найцікавіше те, що Рудольфа не зображено як бездушного звіра, а як найзвичайнісіньку людину у її простій буденності. Цей фільм настільки геніальний, що лише з допомогою голосів і звуків ми можемо уявити ті невимовні умови життя, вимушеної праці і вбивств понад мільйона людей у таборах. І Рудольф – один з тих багатьох, які уявили та втілили в життя цей неймовірний план.

Чого варті тільки сцени, коли дружині Рудольфа Гедвізі приносять розкішну шубу та інший одяг, знятий з ув’язнених і убитих у таборах. Їй не гидко, ні, навіть навпаки, в кишені шуби вона знаходить помаду, якої користувалася інша людина, і дуже тішиться зі своєї знахідки. Крім того, Гедвіга просить чоловіка приносити й інші подарунки. Слід сказати, що у Гедвіги і Рудольфа – майже бездоганне життя з їхніми п’ятьма дітьми, включно з новонародженим, у, здавалося б, ідилічному куточку Польщі, біля полів з високою травою і біля річки.

Цю людину не зображено як бездумного психопата чи якогось нелюдського монстра. Комендант Освенцима Рудольф Гесс був людиною, яка хотіла забезпечити своїй родині найкраще життя. Ні, цей фільм зовсім не виправдовує злочинів фашизму. Швидше навпаки – Рудольф також допоміг розробити та реалізувати те, що є чи не найжахливішою подією в історії минулого століття.

Так от, ми спостерігаємо за людиною, яка була одночасно звичайною та здатною на зло неймовірно великих масштабів. І про це нам нагадують труби газових камер, з яких постійно йде дим і які постійно видніються на задньому фоні буденного життя Рудольфа. Одна з камер, згідно з новітніми на той час технологіями, могла умертвити одночасно до 500 осіб. Гуркіт цих печей майже постійний у фільмі, і на відстані ми можемо чути крики жаху, болю та страждання, спричинені тріском пострілів. Ну а діти Рудольфа, звісно, переймають діяльність свого тата, яка ніколи не буде забута.