Фильм Я тебя не понимаю (2024) смотреть онлайн

Цей фільм – приклад кіно, яке беззастережно підриває довіру глядача. Те, що починається як мила і легка комедія про подружжя, що намагається впоратися зі стресом очікування на усиновлення дитини, до третього акту трансформується у щось зовсім інше – не просто за тоном, а й за моральною сутністю. Режисери та сценаристи Девід Джозеф Крейґ і Браян Крано, здається, вирішили навмисно обдурити очікування публіки, жертвуючи логікою, послідовністю і співпереживанням заради шоку і абсурду.

У центрі сюжету – одружена пара Дом і Коул, яка вже одного разу пережила емоційне виснаження через невдалу спробу всиновити дитину. Цього разу надії знову розгораються, коли вони знайомляться з Кендіс – вагітною жінкою, яка начебто щиро шукає добру родину для своєї дитини. Щоб зняти напругу, пара вирушає у подорож до Італії, де прагне провести останню бездітну відпустку. Ці моменти ще випромінюють тепло, легкість, і справді здаються типовою комедією про кризу середнього віку, любов і другий шанс.

Першу половину фільму справді можна назвати приємною. Нік Кролл і Ендрю Реннеллс створюють достовірну і симпатичну пару, чиї діалоги викликають усмішку, а хімія між ними додає життєвості навіть найбільш буденним сценам. Глядач, що спостерігає за їхньою подорожжю і культурними непорозуміннями в Італії, відчуває легкий комедійний ритм, що викликає щире зацікавлення. Проте в якийсь момент стрічка кардинально змінює курс – несподівано, без жодного передчуття.

Поворот сюжету, пов'язаний із відвідуванням віддаленого ресторану, де їх зустрічає добра, хоча й ексцентрична шеф-кухарка Луціана, стає початком низки трагікомічних, а згодом відверто гротескних і навіть жорстоких подій. Із цього моменту фільм втрачає зв’язок з реальністю: персонажі, які ще нещодавно викликали симпатію, поводяться як нерозумні, імпульсивні герої чорної комедії, де заради виживання можна йти на все, включно з приховуванням трупів.

У цій зміні криється головна проблема фільму. З одного боку, режисери начебто хочуть, щоб ми й надалі співпереживали Дому і Коулу, бо, мовляв, усе, що вони роблять, – з любові до ще ненародженої дитини. З іншого боку, самі події, до яких вони вдаються, стають настільки далекими від реального життя, що викликають скоріше подив, ніж емпатію. У певний момент глядач просто змушений кинути логіку заради спроби зрозуміти, що взагалі відбувається і навіщо. І навіть якщо припустити, що фільм хотів стати чорною сатирою – то й тут він не дотягує, адже гумор перестає працювати, а персонажі – викликати будь-які почуття, окрім роздратування.

Назва фільму «Я тебе не розумію» у цьому контексті звучить майже пророчо. Вона ідеально підсумовує мою реакцію після завершення перегляду.