Фильм Доверенное лицо (2025) смотреть онлайн

Цей фільм є рідкісним прикладом камерної драми, яка тримає глядача в напрузі не гучними подіями, а внутрішньою боротьбою героїні. Саадет Аксьой виконує тут роль, яку сміливо можна назвати акторським подвигом: вона присутня майже в кожному кадрі, і саме через її обличчя, голос, паузи та погляди розгортається весь емоційний спектр картини, у якому відображено майже всі можливі людські стани – від втоми й іронії до страху, розпачу, ніжності та внутрішньої рішучості.

Режисерський дует Гійома Джованетті та Чагли Зенджірджі, відомий своїми артхаусними роботами, знову демонструє надзвичайну чутливість до деталей. Їхній новий фільм зосереджується на Арзу – 40-річній жінці, матері одного сина, яка перебуває в розпалі болісного розлучення й змушена працювати операторкою телефонного інтиму в нелегальному еротичному кол-центрі в Анкарі. Це не робота мрії й не свідомий вибір, а радше єдиний доступний спосіб вижити. Арзу не ідеалізують і не зображають жертвою в традиційному сенсі. Вона іронічна, зібрана, часом втомлена, але жива. Між дзвінками вона жартує з колегами, підтримує мінімальну емоційну дистанцію з клієнтами й вкладає у свій голос рівно стільки фальшивої пристрасті, скільки потрібно, аби залишатися переконливою. Її тілесність і голос стають товаром, але внутрішнє «я» вона намагається зберегти недоторканим.

Сюжет різко змінюється після землетрусу в Мармарі 17 серпня 1999 року – трагедії, що сколихнула всю Туреччину. Саме тоді Арзу отримує дзвінок від підлітка, який опинився під завалами в зруйнованому Стамбулі. Хлопець раніше намагався її розіграти, але тепер бореться за життя. У цей момент у героїні прокидається материнський інстинкт: вона намагається його заспокоїти, підтримати й обіцяє зробити неможливе – повідомити рятувальні служби. Проте нелегальна робота, недовіра колег, жорсткий контроль начальника й страх миттєвого звільнення створюють майже безвихідну ситуацію. Арзу може врятувати чужу дитину – але при цьому втратити все, що має, включно з правом опіки над власним сином. Саме в цій моральній пастці фільм досягає своєї найбільшої сили.

Попри те, що події відбуваються наприкінці 1990-х років, фільм дивовижно точно резонує із сучасною епохою – добою системного знецінення жіночого голосу. Візуально стрічка балансує між теплим, майже заспокійливим світлом і клаустрофобічною атмосферою тісного кол-центру. Обмежена кількість локацій не шкодить, а навпаки, працює на драматургію, підсилюючи відчуття пастки. Фільм не має жодної зайвої сцени чи репліки – це щільно стиснена, емоційно насичена історія. І передусім це тріумф Саадет Аксьой, чия присутність на екрані перетворює камерну драму на глибокий і тривожний портрет жінки, змушеної бути сильнішою, ніж цього вимагала б справедливість. Фільм справив на мене неймовірне враження.